Вірш про символіку вишиванки

«Вірш про вишиванку» 
Сорочку – вишиванку 
До самого світанку 
Вишивала дівчина в сиву давнину. 
Схрещувались ниточки, 
Розквітали квіточки: 
Ружі та барвінок, вздовж по полотну. 
Вишивала з піснею 
Яблука барвистії. 
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг. 
Вишивала ружу 
Та вкладала душу, 
Щоб на довгі роки вийшов оберіг. 
Барви кольорові: 
Зелень – то діброви, 
Молодість, надія злагода і мир; 
Жовтий – то колосся, 
Й плодовита осінь, 
І ласкаве сонце, що встає з-за гір. 
Синії стежини- 
То морські глибини, 
До людей довіра і безкінечність вся. 
Ну а чорний килим- 
Туга по загиблим, 
Що за землю рідну віддали життя. 
Хрестики червоні- 
То калини грони, 
І вогонь гарячий,і пролита кров, 
Але ще й родина, 
Ненька-Україна, 
І родинне щастя,й вічная любов. 
Я візьму льон білий, 
Нехай рух несмілий, 
Але ж вишить спробую сорочку таку. 
Ниточка до ниточки, 
Квіточка до квіточки, 
Щоб нащадки згадували на довгім віку.