Вірш про символіку вишиванки

«Вірш про вишиванку» 
Сорочку – вишиванку 
До самого світанку 
Вишивала дівчина в сиву давнину. 
Схрещувались ниточки, 
Розквітали квіточки: 
Ружі та барвінок, вздовж по полотну. 
Вишивала з піснею 
Яблука барвистії. 
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг. 
Вишивала ружу 
Та вкладала душу, 
Щоб на довгі роки вийшов оберіг. 
Барви кольорові: 
Зелень – то діброви, 
Молодість, надія злагода і мир; 
Жовтий – то колосся, 
Й плодовита осінь, 
І ласкаве сонце, що встає з-за гір. 
Синії стежини- 
То морські глибини, 
До людей довіра і безкінечність вся. 
Ну а чорний килим- 
Туга по загиблим, 
Що за землю рідну віддали життя. 
Хрестики червоні- 
То калини грони, 
І вогонь гарячий,і пролита кров, 
Але ще й родина, 
Ненька-Україна, 
І родинне щастя,й вічная любов. 
Я візьму льон білий, 
Нехай рух несмілий, 
Але ж вишить спробую сорочку таку. 
Ниточка до ниточки, 
Квіточка до квіточки, 
Щоб нащадки згадували на довгім віку.

Пісня про рушник

АНДРІЙ МАЛИШКО
ПІСНЯ ПРО РУШНИК

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, 
Ти водила мене у поля край села, 
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя дала. 
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. 
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, 
І зелені луги, й солов'їні гаї, 
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
І засмучені очі хороші твої. 
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
І засмучені очі хороші, блакитні твої. 
Я візьму той рушник, простелю, наче долю, 
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. 
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 
І дитинство, й розлука, і вірна любов. 
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.